Огляди

Хронические коронарные окклюзии у больных после аортокоронарного шунтирования. Морфологические особенности и обзор возможных инвазивных вмешательств

С.Н. Фуркало

ГУ «Национальный институт хирургии и трансплантологии им. А.А. Шалимова НАМН Украины», Киев

Хронические коронарные окклюзии у пациентов после аортокоронарного шунтирования (АКШ) являются далеко зашедшим проявлением атеросклеротического процесса. Хотя точный механизм атеросклероза у этих больных неизвестен, несколько клинических исследований указывают, что атеросклеротическое прогрессирование происходит более быстро в шунтированных артериях, чем в нешунтированных. В течение 10 лет после АКШ 60 % венозных шунтов и 90 % трансплантатов внутренней грудной артерии (ВГА) остаются функционирующими. Причем ВГА оказывает благоприятное метаболическое воздействие на шунтированную артерию, что, по мнению авторов, определяется продукцией оксида азота. Частота прогрессирования проксимальных стенозов шунтированных артерий до полных окклюзий составляет в среднем 22 % при использовании ВГА как артериального анастомоза и 48 % после применения аутовенозных трансплантатов. При многофакторном анализе больные, перенесшие АКШ и подвергающиеся последующей коронарной ангиопластике, имеют более высокий риск возникновения смерти и послеоперационных осложнений. Если реканализация артерии прошла успешно, смертность составляла 2,6 %, в случае частичного успеха – 5,2 %, а в случае неудачи – 8,2 %. Применение ВГА как источника доступа для реканализации коронарных артерий с хронической окклюзией не рекомендуется и используется с большой осторожностью ввиду сложности этого доступа, большой площади миокарда, питаемого ВГА, малого диаметра артерии, возможных спастических реакций. При вмешательстве у больных после АКШ более предпочтительным является реканализация нативных коронарных артерий с хронической окклюзией, чем аортокоронарных трансплантатов. 

Ключевые слова: хроническая коронарная окклюзия, аортокоронарное шунтирование, венозный транс плантат, внутренняя грудная артерия, ретроградный подход.

Хронічні коронарні оклюзії у хворих після аортокоронарного шунтування. Морфологічні особливості та огляд можливих інвазивних втручань

С.М. Фуркало

ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України», Київ

Хронічні коронарні оклюзії в пацієнтів після аортокоронарного шунтування (АКШ) є крайнім виявом атеросклеротичного процесу. Хоча точний механізм атеросклерозу в цих хворих невідомий, кілька клінічних досліджень вказують, що атеросклеротичне прогресування відбувається більш швидко в шунтованих артеріях, ніж у нешунтованих. Протягом 10 років після АКШ функціонують 60 % венозних шунтів і 90 % трансплантатів внутрішньої грудної артерії (ВГА). Причому ВГА чинить сприятливий метаболічний вплив на шунтовану артерію, що, на думку авторів, визначається продукцією оксиду азоту. Частота прогресування проксимальних стенозів шунтованих артерій до повних оклюзій становить у середньому 22 % при використанні ВГА як артеріального анастомозу і 48 % після застосування автовенозних трансплантатів. При багатофакторному аналізі, хворі, які перенесли АКШ та піддаються подальшій коронарній ангіопластиці, мають більш високий ризик виникнення смерті та післяопераційних ускладнень. Якщо реканалізація артерії пройшла успішно, смертність становила 2,6 %, у разі часткового успіху – 5,2 %, а в разі невдачі – 8,2 %. Застосування ВГА як джерела доступу для реканалізації коронарних оклюзій не рекомендується і використовується з великою обережністю з огляду на складність цього доступу, велику площу міокарда, що живиться ВГА, малий діаметр артерії, можливі спастичні реакції. При втручаннях після АКШ у хворих кращою є реканалізація оклюзій нативних коронарних артерій, ніж аортокоронарних трансплантатів.

Ключові слова: хронічна коронарна оклюзія, аортокоронарне шунтування, венозний трансплантат, внутрішня грудна артерія, ретроградний підхід.