Оригінальні дослідження

DOI: http://doi.org/10.31928/2305-3127-2020.3.1520 

Інтраопераційна динаміка рівня інтерлейкіну-6 під час планового коронарного стентування за різних підходів до анальгоседації

Д.О. Дзюба

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Київ

Мета роботи – дослідити в періопераційний період планового коронарного стентування динаміку рівня інтерлейкіну-6 (IЛ-6) залежно від застосування різних препаратів для анальгоседації.

Матеріали і методи. Дослідження проведено в період з вересня 2018 р. до березня 2020 р. на базі ДУ «Інститут серця МОЗ України» та КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» за участю 90 пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Хворих рівномірно розділили на три групи залежно від препаратів, якими було проведено інтраопераційну анальгоседацію: 1-ша група – повільне внутрішньовенне введення 10 мг розчину діазепаму та 100 мкг розчину фентанілу на індукцію і повторне введення цих препаратів у тій же дозі для підтримання анестезії протягом операції; 2-га група – повільне внутрішньовенне введення розчину фентанілу в дозі 1,5 мг/кг на індукцію та 1,5 мг/кг за 1 год для підтримання рівня анальгезії, для підтримання певного рівня седації використовували розчин пропофолу; 3-тя група – повільне внутрішньовенне введення розчину лідокаїну в дозі 1 мг/кг на індукцію, для седації – розчин пропофолу. Всім пацієнтам виконали реканалізацію в плановому порядку. Основним досліджуваним показником був рівень ІЛ-6 до оперативного втручання та через 10 хв після імплантації стента.

Результати. При порівнянні доопераційних показників з результатами, отриманими після стентування, в усіх групах рівень ІЛ-6 через 10 хв після імплантації стента був нижчим за доопераційний. При цьому статистично значущою різниця між досліджуваним показником до операції і через 10 хв після імплантації стента була в 2-й та 3-й групах, на відміну від такої у хворих 1-ї групи: рівень ІЛ-6 знизився на 30 % у 2-й групі (р = 0,005) та на 30 % у 3-й групі (р = 0,001). Після стентування рівень ІЛ-6 у хворих 2-ї групи був нижчим, ніж у пацієнтів 1-ї групи, на 23 % (р = 0,153), у хворих 3-ї групи – на 31 % (р = 0,02) відповідно.

Висновки. Рівень прозапального ІЛ-6 при плановому стентуванні коронарних артерій має тенденцію до зниження після встановлення стента, при цьому нижчі показники спостерігалися в групах, в котрих використовували як анестетик розчин пропофолу. Слід відзначити, що в 3-й групі (де застосовували безопіатну анальгезію) рівень ІЛ-6 через 10 хв після імплантації стента був статистично значуще (р = 0,02) нижчим, ніж у 1-й групі, у той час як між 1-ю і 2-ю групами статистично значущої різниці за цим показником не спостерігали (р = 0,153). Цей факт можна пояснити застосуванням розчину лідокаїну в пацієнтів 3-ї групи.

Ключові слова: інтерлейкін-6, планове коронарне стентування, анальгоседація, ішемічна хвороба серця.

Интраоперационная динамика уровня интерлейкина-6 во время планового коронарного стентирования при различных подходах к аналгоседации

Д.А. Дзюба

Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика, Киев

Цель работы – исследовать в периоперационный период планового коронарного стентирования динамику уровня интерлейкина-6 (ИЛ-6) в зависимости от различных препаратов для аналгоседации.

Материалы и методы. Исследование проводилось в период с сентября 2018 г. по март 2020 г. на базе ГУ «Институт сердца МЗ Украины» и КЗ КОР «Киевская областная клиническая больница» при участии 90 пациентов с ишемической болезнью сердца. Пациенты были равномерно разделены на три группы в зависимости от препаратов, которыми проводилась интраоперационная аналгоседация: 1-я группа – медленное введение 10 мг раствора диазепама и 100 мкг раствора фентанила на индукцию и повторное введение этих препаратов в той же дозе для поддержания анестезии в течение операции; 2-я группа – медленное введение раствора фентанила в дозе 1,5 мг/кг на индукцию и 1,5 мг/кг в 1 ч для поддержания уровня анальгезии, для поддержания определенного уровня седации использовали раствор пропофола; 3-я группа – медленное введение раствора лидокаина в дозе 1 мг/кг на индукцию, для седации – раствор пропофола. Всем пациентам была выполнена реканализация в плановом порядке. Основным исследуемым показателем был уровень ИЛ-6 до оперативного вмешательства и через 10 мин после имплантации стента.

Результаты. При сравнении операционных показателей с результатами, полученными после стентирования, во всех группах уровень ИЛ-6 через 10 мин после имплантации стента был ниже, чем до операции. Причем статистически значимой разница между исследуемым показателем до операции и через 10 мин после имплантации стента была во 2-й и 3-й группах, в отличие от таковой у больных 1-й группы:  уровень ИЛ-6 снизился на 30 % во 2-й группе (р = 0,005) и на 30 % в 3-й группе (р = 0,001). После стентирования уровень ИЛ-6 у больных 2-й группы был ниже, чем у пациентов 1-й группы, на 23 % (р = 0,153), а у больных 3-й группы – на 31 % (р = 0,02) соответственно.

Выводы. Уровень провоспалительного ИЛ-6 при плановом стентировании коронарных артерий имеет тенденцию к снижению после установки стента, при этом более низкие показатели наблюдались в группах, в которых применялся в качестве анестетика раствор пропофола. Следует отметить, что в 3-й группе (где применяли безопиатную аналгезию) уровень ИЛ-6 через 10 мин после имплантации стента был статистически значимо (р = 0,02) ниже, чем в 1-й группе, в то время как между 1-й и 2-й группами статистически значимых различий по этому показателю не наблюдалось (р = 0,153). Этот факт можно объяснить применением раствора лидокаина у пациентов 3-й группы.

Ключевые слова: интерлейкин-6, плановое коронарное стентирование, аналгоседация, ишемическая болезнь сердца.