Оригінальні дослідження

DOI: http://doi.org/10.31928/2305-3127-2019.2.2230 

Чинники ризику післяопераційної летальності в пацієнтів похилого та старечого віку при застосуванні внутрішньоаортальної балонної контрпульсації в ранній період після проведення аортокоронарного шунтування

О.М. Дружина 1, 2, О.А. Лоскутов 1, 2, С.Р. Маруняк 1, 2, А.В. Михайлова 1 

1 ДУ «Інститут серця МОЗ України», Київ
2 Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Київ

Мета роботи – визначити чинники ризику післяопераційної летальності в пацієнтів похилого та старечого віку при застосуванні внутрішньоаортальної балонної контрпульсації (ВАБК) у ранній період після проведення аортокоронарного шунтування (АКШ).

Матеріали і методи. За період дослідження виконано 320 операцій АКШ зі штучним кровообігом. Відлучення від апарата штучного кровообігу шляхом застосування ВАБК потребували 13 (4,06 %) пацієнтів, причому в одного з них додатково було необхідно застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації. Серед 12 хворих, які потребували лише ВАБК, вижило 7 (58,33 %) пацієнтів (група тих, що вижили) та померло 5 (41,67 %) осіб (група тих, що померли). Гeмoдинaмічні показники оцінювали мeтoдом eхoкaрдіoгрaфії за допомогою aпaрaта Aplio XG SSA-770A (Toshiba, Япoнія).

Результати. У пацієнтів з групи тих, що померли, зареєстровано статистично значуще нижчу фракцію викиду лівого шлуночка (на 19,08 %; р = 0,045) порівняно з тими, які вижили. Також проведення оперативного втручання в пацієнтів з групи тих, що померли в ранній післяопераційний період, характеризувалося статистично значуще тривалішим періодом штучного кровообігу та перетискання аорти (р = 0,032 та р = 0,041 відповідно). Через 24 год після ВАБК у пацієнтів, які вижили, реєстрували статистично значуще вищий серцевий індекс(на 15,6 %; р = 0,049) порівняно з групою пацієнтів, що померли в ранній післяопераційний період. У пацієнтів з групи тих, що вижили після виконання ВАБК, виявлялася тенденція до зниження центрального венозного тиску, тоді як у пацієнтів з групи тих, що померли, навпаки, спостерігалася тенденція до його зростання.

Висновки. Статистично значущими чинниками ризику післяопераційної летальності при застосуванні ВАБК у пацієнтів після перенесеного АКШ були фракція викиду лівого шлуночка < 40 % (р = 0,035; відношення шансів 3,81), тривалість штучного кровообігу > 120 хв (p = 0,048; відношення шансів 2,41) та тривалість перетискання аорти > 60 хв (p = 0,047; відношення шансів 2,19).

Ключові слова: аортокоронарне шунтування, внутрішньоаортальна балонна контрпульсація, посткардіотомічна дисфункція міокарда.


Факторы риска послеоперационной летальности у пациентов пожилого и старческого возраста при применении внутриаортальной баллонной контрпульсации в ранний период после проведения аортокоронарного шунтирования

А.Н. Дружина 1, 2, О.А. Лоскутов 1, 2, С.Р. Маруняк 1, 2, А.В. Михайлова 1

ГУ «Институт сердца МЗ Украины», Киев
Национальная медицинская академия последипломного образования имени П.Л. Шупика, Киев

Цель работы – определить факторы риска послеоперационной летальности у пациентов пожилого и старческого возраста при применении внутриаортальной баллонной контрпульсации в ранний период после проведения аортокоронарного шунтирования.

Материалы и методы. За период проведения исследования выполнено 320 операций АКШ с искусственным кровообращением, из них отключения от аппарата искусственного кровообращения путем применения ВАБК было необходимо у 13 (4,06 %) пациентов, причем у одного из них дополнительно потребовалось использование экстракорпоральной мембранной оксигенации. Среди 12 пациентов, нуждающихся только в ВАБК, выжило 7 (58,33 %) пациентов (группа выживших) и умерло 5 (41,67 %) больных (группа умерших). Гeмoдинaмические показатели оценивали мeтoдом эхoкaрдиoгрaфии при помощи aппaрaта Aplio XG SSA-770A (Toshiba, Япoния).

Результаты. У пациентов из группы тех, которые умерли, оказывалась статистически значимо ниже фракция выброса левого желудочка (на 19,08 %; р = 0,045) по сравнению с теми, которые выжили. Также у пациентов из группы тех, которые умерли в ранний послеоперационный период, проведение оперативного вмешательства  характеризовалось статистически значимо более длительным периодом искусственного кровообращения и пережатия аорты (р = 0,032 и р = 0,041 соответственно). Через 24 ч ВАБК у выживших пациентов регистрировали статистически значимо более высокий сердечный индекс (на 15,6 %; р = 0,049) по сравнению с группой пациентов, умерших в ранний послеоперационный период. У пациентов, выживших после постановки ВАБК, проявлялась тенденция к снижению центрального венозного давления, в то время как у умерших пациентов – тенденция к росту данного показателя.

Выводы. Статистически значимыми факторами риска послеоперационной летальности при применении ВАБК у пациентов после АКШ были фракция выброса левого желудочка < 40 % (р = 0,035; отношение шансов 3,81), продолжительность искусственного кровообращения > 120 мин (p = 0,048; отношение шансов  2,41) и продолжительность пережатия аорты > 60 мин (p = 0,047; отношение шансов 2,19).

Ключевые слова: аортокоронарное шунтирование, внутриаортальная баллонная контрпульсация, посткардиотомическая дисфункция миокарда.

[PDF] [Література]